Today is the Day of Defenders of Ukraine. I have a day off work, and my husband has a day off too. After taking our son to school, we went to our favourite park near our home. For me, these are happy moments – walking in the park in silence. At 9 o'clock, a minute of silence is held across the country for those killed in russia's war against Ukraine. At 43 seconds into the recording, you can hear the Ukrainian National Anthem playing in the background. This recording makes me feel ashamed that I am alive and can walk in the park.
Сьогодні День захисників і захисниць України. У мене на роботі вихідний, у чоловіка також. Відвівши сина в школу, ми пішли в наш улюблений парк біля дому. Для мене це щасливі моменти – просто тиха прогулянка в парку. Щоранку о 9:00 по всій країні хвилиною мовчання вшановують загиблих у війні України проти російських загарбників. На 43-й секунді запису можна почути, як на фоні звучить Гімн України. Від цього запису мені стає соромно за те, що я жива і можу собі дозволити гуляти в парку.
In this recording, you can hear the sound of our footsteps, because my husband had a day off work and we were walking in the park near our home. There are a lot of trees, and I really love this park because it has what we call a civilian part where you can see some benches, a lot of people, some cafes and so on. And there is also a wild part of the park where you can see really old trees – oaks, for example, and so on. I really love to walk there. It was the best day in maybe two months because I had time with my husband to go for a walk there. At 9 o’clock, we had a minute of silence in Ukraine because of the war, and in the recording you can just hear the Ukrainian National Anthem playing. When I heard it, it reminded me that this happy day was not so happy actually because there is war in Ukraine. And I understood that the following day, my husband [serving in the Armed Forces of Ukraine] would go somewhere again. I didn't know where. I wrote that I felt ashamed. When I was writing the description for this recording, I was actually trying to understand my own feelings. I was going with my husband to the forest and everything was great. I felt alive and complete. I felt happy. But then I heard the Ukrainian National Anthem and it brought me back down to reality. Here in Ukraine, there is a war, and nobody knows what will happen in a week, in a month. And I was relaxing in the forest, and that’s why I felt ashamed that I am alive…And sometimes when I feel happy, not only in the forest but maybe during some happy days when I can buy myself a new dress or something like that, I really feel ashamed that I live this life when somebody else is struggling and trying to survive.
На цьому записі можна чути звуки наших кроків, оскільки мій чоловік саме мав вихідний і ми гуляли в парку біля нашого будинку. Тут багато дерев і я дуже люблю цей парк, тому що він має дещо, що ми називаємо цивільною частиною, де можна бачити декілька лавочок, багато людей, декілька кафе і т. д. Але тут також є і дика частина парку, де можна бачити багато старих дерев, наприклад дубів, і де я надзвичайно люблю гуляти. Це був мабуть найкращий день за два останні місяці, бо я проводила час, прогулюючись зі своїм чоловіком. О 9:00 по всій Україні була хвилина мовчання через війну, і на записі можна чути як грає Державний Гімн України. Коли я почула його, він нагадав мені, що цей щасливий день був насправді не таким вже й щасливим, оскільки в Україні триває війна. Я раптом згадала, що наступного дня мій чоловік [який служить у Збройних Силах України] знову кудись піде у своїх службових справах. Я не знала, куди саме. Я написала, що мені соромно. Коли я писала опис для цього запису, я намагалася зрозуміти власні почуття. Я йшла зі своїм чоловіком в ліс і все було чудово. Я відчувала себе живою і цілісною. Я відчувала себе щасливою. Але потім я почула Державний Гімн України, і це повернуло мене до реальності. У нас в Україні війна, і ніхто не знає, що буде через тиждень, через місяць. А я відпочивала в лісі, і тому мені було соромно, що я жива… Інколи, коли я відчуваю себе щасливою, не тільки в лісі, але, можливо, в якісь інші радісні моменти, коли я можу купити собі нову сукню чи щось таке, мені справді соромно, що я живу таким життям, коли хтось інший бореться і намагається вижити.